Як біженці з України будують нове життя у Грузії

Ресторани, школи, громадські осередки. Коли українські біженці, які рятуються від війни, вперше прибули до Грузії, вони думали, що це лише на кілька тижнів, максимум – місяців. Проте війна триває вже цілий рік, і українці в Грузії старанно працюють над створенням своєї громади. Вона допомагає безперервному потоку новоприбулих.

Ресторан «Пан Вареник» на жвавій вулиці у зеленому передмісті Тбілісі не дуже помітний. Заклад знаходиться трохи осторонь основної дороги і не соромиться демонструвати свою вірність Батьківщині: блакитний та жовтий кольори українського прапора звисають із перил, а на столах та стінах красуються наклейки з українським та грузинським прапорами.

За скляними стінами кухні, розташованої біля входу, можна побачити жінок-кухарів, зайнятих замішуванням тіста та приготуванням національної української страви – вареників з різними начинками.

«Коли у нашій роботі тут, у Грузії, більше не буде потреби, і українці зможуть повернутися додому, тоді й ми повернемося», – каже 40-річний Дмитро Корін. Його благодійна організація Unite Together («Єднаймося Разом») співпрацює з рестораном «Пан Вареник», де для українських дітей-біженців проводився майстер-клас з приготування вареників.

«Єднаймося Разом» підтримує українців, які, рятуючись від війни, переселилися до Грузії з лютого 2022 року. «Грузини дуже гостинні, але я не думаю, що ми зможемо інтегруватися до Грузії назавжди. Ми повернемось додому, коли зможемо», – каже Дмитро.

У лютому 2022 року, коли раптово розпочалася війна, Корін та його родина відпочивали з групою друзів у Гудаурі – популярному гірськолижному курорті у горах Грузії. Вони мали одну спільну валізу і трохи речей для лижної відпустки, але Корін і його родина так і не повернулися до свого будинку в Запоріжжі, на сході України.

Разом з іншими родинами українських біженців вони мешкають у готелі в Тбілісі, а Корін керує організацією Unite Together, співзасновником якої він став після початку війни.

Благодійний фонд збирає кошти для допомоги українцям у Грузії, допомагає їм орієнтуватися на ринку оренди житла та у школах, а також надає іншу підтримку спільноті. Зібрані в Грузії кошти частково йдуть на закупівлю та відправлення ліків до міст і селищ по всій Україні.

«У ті перші дні вже стало зрозумілим, яка величезна підтримка була з боку грузинів, – зазначає Корін. – Люди справді намагалися допомогти нам психологічно, фінансово. Ми справді бачили, що вони хотіли допомогти. Ми думали, що проведемо тут один тиждень, але з розвитком мережі та роботою з Unite Together ми залишились».

Дмитро Корін – один із приблизно 120 000 українців, які приїхали до Грузії після вторгнення Росії. Багато хто використовував Грузію як перевалочний пункт перед від'їздом до інших країн, але чимало людей залишилося, одержуючи підтримку спочатку від уряду, а потім, головним чином, від міжнародних організацій, таких як УВКБ ООН, агентство ООН у справах біженців та Чеської гуманітарної організації People In Need.

У Грузії слабка економіка і велике безробіття. Їй насилу вдається підтримувати понад 280 000 офіційно зареєстрованих внутрішньо переміщених осіб (ВПО), більшість з яких прибули з Абхазії після війни 1992-93 років, не кажучи вже про українських біженців.

Українці, які прибули до Грузії після вторгнення Росії, як і Корін, створили проекти та ініціативи, багато з яких спрямовані саме на підтримку інших українців.

«Всі у Тбілісі нам дуже допомагали, як у школі, так і з моєю родиною», – каже Олена Кухаревська. Перед війною вона працювала у приватній школі в Україні. Приїхавши до Грузії у березні минулого року, Кухаревська вже у квітні відкрила українське відділення у тбіліській школі № 41, де на момент відкриття навчалось 120 дітей.

До кінця навчального року їхня кількість зросла до 500. З 1 вересня 2022 року дітей стало вже 1000, і в іншій школі у Тбілісі відкрилося ще одне українське відділення. Враховуючи високий попит, разом зі своїми колегами Кухаревська відкрила два українські відділення у Батумі, місті на чорноморському узбережжі Грузії, де нині також навчається близько 1000 дітей.

«Уряд Грузії подарував дітям ноутбуки та канцтовари. Нам допомогли підприємства та місцеві міжнародні школи. Було виділено автобуси, щоб возити дітей до школи та назад, – каже Кухаревська. – Все ще є проблеми з українськими підручниками, вони доступні лише в електронному вигляді, а для початкової школи дуже складно. Без книги дитину читати не навчиш».

Шкільні ресурси – не єдина проблема українських біженців у Тбілісі. Після початку повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року до Грузії прибули й близько 140 тисяч росіян. Враховуючи, що багато росіян, які оселилися в Тбілісі, є городянами, що належать до середнього класу, ринок оренди зазнав справжнього шоку: вартість оренди квартири зросла в середньому на понад 200 відсотків. Нові ціни зробили цей ринок буквально недоступним для багатьох грузинів і все більше ускладнюють життя українським біженцям, більшість із яких приїхали сюди, залишивши все.

“Українці можуть знайти роботу, але зарплати не покривають вартість житла, – каже Кухаревська. – Також є проблема з тим, що українці мають прожити у Грузії не менше року, перш ніж вони зможуть набути якогось статусу [легального проживання]».

Анастасія, яка попросила не публікувати її прізвище, залишила Дніпро – місто, яке зазнало сильних бомбардувань російських військ. Залишивши будинок батьків, вона спочатку вирушила на кордон із Польщею, а потім приїхала до Грузії. Разом з нею – дочка, сестра та племінниця. У довоєнному житті Анастасія працювала перекладачем, а в Тбілісі знаходиться в процесі створення свого невеликого кондитерського бізнесу – випічки тістечок і булочок з корицею вдома на замовлення.

«Я люблю Тбілісі і те, що люди підтримують Україну, що на будинках українські прапори. Це зігріває серце, – каже вона. – У мене була ідея поїхати додому без дочки на пару днів у лютому, бо дуже сумую за сім'єю. Але після останнього сильного удару по Дніпру це поки що відійшло на другий план. Я хочу, щоб війна закінчилася, щоб побачити своїх близьких».

Внаслідок руйнівного російського ракетного обстрілу 14 січня по житловому кварталу Дніпра загинуло щонайменше 46 людей.

Марта Дробина, 36-річна шеф-кухар з України, яка проживала у західному місті Свалява, приїхала до Грузії машиною з Польщі та винайняла невелику квартиру в передмісті Тбілісі. «Опалення немає», – сказала вона в інтерв'ю наприкінці січня, коли через аномально холодну погоду, яка тривала кілька тижнів, Тбілісі вкрився снігом.

Дробина, яка живе зі своїм сином з особливими потребами, влаштувалася на роботу до ресторану готелю, де готує страви європейської кухні для туристів та інколи підробляє кейтерингом. Один раз на місяць вона отримує ваучер на харчування на 50 ларі (близько 19 доларів) від неурядової організації. «Ця НУО одного разу дала нам ваучер на 300 ларі на одяг».

Війна в Україні триває вже рік, але ще невідомо, чи залишиться підтримка українців як з боку уряду, так і населення настільки ж сильною. За словами Кухаревської, українці вірять у те, що переможуть у війні та повернуться на батьківщину, проте перспективи швидкого припинення бойових дій видаються малоймовірними.

«Тут, у Грузії, багато українських сімей з окупованих територій, сімей, які втратили все, що мали: будинки, школи, лікарні, навіть цілі міста, – каже Кухаревська. – Цим сім'ям нікуди повертатися і, я думаю, після війни багато хто з них залишиться тут. Гадаю, українська школа продовжить працювати і після війни. Зараз у Грузії так багато українців і вони хочуть знати свою мову, свою історію, свою культуру».

Джерело